Кохлеарна імплантація

22 Квітня 2020 by Mateusz Szczepanek
Medincus-cochlear-implant-1200x795.jpg

        Згідно статистичних даних, на кожну тисячу новонароджених припадає одна дитина з тотальною глухотою, а в перші 2-3 роки життя ще троє малюків втрачають слух. За цими сухими цифрами ховається людська трагедія – найдорожча людина в світі ніколи не почує не тільки звуки музики або спів птахів, але і звичайну мову. Передати відчай батьків словами неможливо. Так було до недавнього часу. Але сьогодні існує кохлеарна імплантація.

       Що таке кохлеарна імплантація?

       Здебільшого при значному пошкодженні рецепторів внутрішнього вуха допомогти глухому не можуть навіть найкращі слухові апарати, людина чує лише низькочастотні звуки середньої та великої гучності, але високочастотні або тихі – йому недоступні, мова звучить нерозбірливо. Дитина в такій ситуації не зможе навчитися розуміти мову на слух і тим більше навчитися говорити. Допомогти такому пацієнту може тільки кохлеарна імплантація – система заходів з використанням високотехнологічних пристоїв, спрямована на відновлення слуху.

       Історія кохлеарної імплантації

       Проблема посилення звуку за допомогою електростимуляції почала вивчатися ще в XVIII столітті, але лише в 60-х роках минулого століття був вперше виготовлений апарат для глухого пацієнта. У 1978 році пацієнтові вперше був імплантований кохлеарний імплант. Однак такі втручання проводилися лише дорослим з глибоким порушенням слуху і тільки з 1990 року вік пацієнтів поступово почав знижуватися. При цьому на зміну одноканальним аналоговим пристроям, що дозволяли тільки визначити наявність та гучність звуку, проте не давали можливість сприймати мову, прийшла багатоканальна система. До кінця століття розміри зовнішньої частини поступово зменшувалися, модернізовувалися і сьогоднішні моделі значно відрізняються від своїх попередників. Існують імпланти для пацієнтів з аномалією розвитку завитки, анатомічними особливостями будови внутрішнього вуха. Розроблені імпланти стовбура мозку для тих хворих, глухота у яких викликана ураженням слухових нервів. Проводиться білатеральна (двобічна) кохлеарна імплантація: на сьогоднішній день в світі проведено близько 3000 білатеральних операцій.

       Коли необхідна операція?

       Безумовно, досягти непоганих результатів у реабілітації нечуючих дітей можливо при ранньому бінауральному слухопротезуванні за допомогою звичайних слухових апаратів, застосовуючи різні сурдопедагогічні методики. Кохлеарна імплантація відкриває нові можливості – сприймати такі звукові частоти, почути які за допомогою звичайного слухового апарату неможливо. При сенсоневральній приглухуватості найчастіше вражаються рецептори завитки, волокна слухового нерва між тим збережені. Проте перетворити акустичний сигнал в електричний імпульс пошкоджені рецептори (волоскові клітини) не здатні. Цю роль бере на себе кохлеарний імплант. Завдяки удосконаленню методик і якості кохлеарних імплантів змінилися критерії відбору пацієнтів: супутні порушення зору, дитячий церебральний параліч, розумова відсталість не є перешкодою до операції. Кохлеарна імплантація проводиться пацієнтам з граничною втратою слуху (75-90 дБ), коли звичайний слуховий апарат не допомагає.

       Оперативне втручання можна проводити в будь-якому віці, як правило, з 12 місяців, хоча, не виключено і раніше. У дітей старшого віку питання вирішується, враховуючи психологічні та медичні показники. У дорослих рішення про операцію приймається з урахуванням стану здоров’я.

       У людей з нейросенсорною втратою слуху, що з’явилась недавно, а також при прогресуванні хвороби та у тих пацієнтів, які успішно використовували слуховий апарат; соціально адаптованих, а також тих, що говорять – кохлеарний імплант найбільш ефективний.

       Протипокази до проведення операції

       У деяких випадках застосування кохлеарного імпланту може бути обмеженим.

       Якщо втрата слуху викликана ураженням слухового нерва або центральних відділів слухового аналізатора, розташованих в скроневих частках кори головного мозку та стовбурі мозку. Це може бути наслідком, наприклад, крововиливу в мозок.

       При кальцифікації або осифікації завитки, що ускладнює введення електрода до структур завитки.

       Приглухуватість протягом тривалого часу та відмова пацієнта від користування слуховими апаратами або тоді, коли компенсація від його використання недостатня.

       Кохлеарна імплантація складається з декількох етапів:

       – Обстеження кандидатів

       – Хірургічне втручання

       – Реабілітація

       Підготовка до операції складається з поглибленого аудіологічного обстеження. Сенсоневральна глухота повинна бути підтверджена аудіометрією та дослідженнями, що свідчать про ураження звукосприймаючого апарату органу слуху. Також необхідно виключити патологію слухового нерва, при якій операція виявиться неефективною. Цілісність барабанної перетинки є обов’язковою умовою. Крім того, рекомендується виконати комп’ютерну та магнітно-резонансну томографію.

       Стандартна операція триває близько 1,5 години, в ході якої кохлеарний імплант розміщується в завушній зоні, а електроди вводяться до структур завитки. Під час передопераційного обстеження слід виключити хвороби, що перешкоджають проведенню загальної анестезії.

       Реабілітація є невід’ємною частиною кохлеарної імплантації. Після кохлеарної імплантації при підключенні мовного процесора та налаштування необхідно навчити пацієнта сприймати, розрізняти звуки та використовувати ці знання для розвитку мови. По суті, реабілітація – найтриваліший та найважчий період для пацієнта.

            Реабілітація проводиться командою фахівців, куди входять аудіологи, сурдопедагоги, отохірурги, психологи. Потрібно бути готовим до занять за спеціальними методиками, до тривалих настроювальних сесій, консультацій фахівців. Протягом усього життя необхідне спостереження фахівців, а також періодичне перепрограмовування мовного процесора.

 Основні  показання для кохлеарної імплантації:

двостороння глибока сенсо-невральна приглухуватість та глухота

відсутність вираженого поліпшення слухового сприймання мовлення від застосування оптимально підібраних слухових апаратів

відсутність когнітивних і психологічних проблем, а також супутніх тяжких соматичних захворювань

наявність підтримки з боку батьків, родичів та їхня готовність до тривалої післяопераційної реабілітації з проведенням систематичних сурдологопедичних занять.