Слухове виховання – це можливість розвитку вміння спілкування вашої дитини.

       «Я хочу, щоб гнучкий язик сказав все, що подумає голова»

       Мова є основним засобом для встановлення та підтримки контактів між людьми. Її правильний розвиток залежить від багатьох факторів, але добрий слух має найбільше значення в процесі становлення вербального спілкування.

       Що таке слухове виховання?

       Це ряд дій, що базуються на активації залишків слуху дитини та розвитку здатності їх використання для кращої орієнтації в оточенні та для розвитку мови. Перші три роки життя – це період найбільшої готовності до асиміляціі мови слуховим шляхом. Сучасні діагностичні методи дозволяють виявити порушення слуху вже в періоді новонародженості та заздалегідь забезпечити дитину відповідним слуховим апаратом або кохлеарним імплантом. Цей момент та роль батьків дуже важлива для перебігу реабілітації. Саме батьки є гідами дитини в новому світі звуків, а їх дії повинні зосереджуватися на передачі дитині різноманітних слухових стимулів. Поведінка батьків має бути цілеспрямованою, продуманою та має дати можливість дитині асоціювати звуки з явищами, які їх викликають. Поведінка батьків не може бути обмеженою певним числом слухових вправ, а навпаки повинна бути стабільною підставою для формування слухової чутливості дитини.

       Такий підхід дає можливість досягти наступні цілі слухового виховання:

       зацікавленість дитини світом звуків,

       визначення різних аспектів звуків,

       визначення місця мовлення на слуховому шляху,

       розвиток звукового мовлення.

       Така поведінка дає дітям з порушенням слуху можливість повноцінного розвитку, дозволяє гратися з чуючими однолітками та в майбутньому брати участь в загальній системі освіти. Основою слухового виховання є підвищення чутливості на оточуючі звуки, джерелами яких можуть бути:

       тварини,

       транспортні засоби,

       різноманітні дії (вбивання цвяхів, складання тарілок, стукіт у двері і так далі),

       звуки інструментів,

       людські звуки (плач, сміх, кашель, хропіння),

       природа (шум дерев, дощ, буря, струмок тощо).

       Раннє слухове виховання це також тренування вербального слуху. Необхідно ввести в звукове оточення дитини мову, спів і музику. Слід дбати про те, щоб мова була правильною, чіткою, з наголосами та відповідною інтонацією. Не слід побоюватися, особливо на початковому етапі реабілітації, «мови тіла», тобто різних жестів та дій, що підкреслюють сенс висловлювання.

         Слухове виховання – це заплановані вправи з використанням спеціальних засобів. Метою вправ є підготовка маленької дитини до дослідження слуху у «вільному звуковому полі». Перші ігри спрямовані на навчання дитини реакції на звук різних інструментів. Потім слід навчити шукати джерела звуку та пізнавати такі його якості, як висота, напруга, довжина, число та темп акустичних явищ. Слухове виховання ґрунтується на безсловесному та словесному матеріалі. Це основа аудитивно-вербального методу, остаточною метою якого є розвиток звукової мови дитини з дефектом слуху. Кожна нечуюча дитина, яка має слуховий апарат або імплант, може пройти етапи слухового виховання та спілкуватися з оточенням за допомогою мови. Основні умови успіху – рано поставлений діагноз, застосування відповідного методу реабілітації слуху, відсутність додаткових дисфункцій розвитку дитини та систематичне виконання завдань слухової реабілітації.

Що таке холестеатома?

       Холестеатома складається з мас злущеного епідермісу, холестерину, виділень та бактерій. Епідерміс є верхнім шаром шкіри зовнішнього слухового ходу та барабанної перетинки. Порушення цілісності барабанної перетинки призводить до проникнення епідерміса в середнє вухо. В обмеженому просторі барабанної порожнини утворюється збита, біло-сіра маса, що викликає деструкцію кісткової тканини та слухових кісточок.

       Що таке грануляція та поліпи?

       Грануляція – це яскраво-червона, кровоточива при очищенні вуха тканина, що розвивається на тлі запальних змін. У деяких випадках маси грануляції є причиною виникнення вушних поліпів.   

          Холестеатомні зміни діагностуються лікарем при отоскопії. Вухо вологе, а під час його очищення за допомогою медичного відсмоктувача виявляються гнійні виділення, нагромадження  мас  епідермісу і часто грянуляціі. Іноді для визначення об’єму запальних змін необхідно зробити комп’ютерну томографію або магнітно-резонансну томографію скроневої кістки. На жаль, навіть при такій сучасній  діагностиці дуже важко визначити об’єм майбутнього хірургічного втручання. Часто отохірург вже під час операції, на основі патологічних змін, приймає рішення про об’єм втручання. 

       Як лікується хронічний середній отит?

       Операція полягає у видаленні всіх патологічних тканин з середнього вуха та соскоподібного відростка. Під час операції видаляється холестеатома, грануляції, поліпи та частини слухових кісточок (здебільшого зруйнованих). Найголовнішим завданням хірургічного лікування є видалення з вуха патологічних тканин та попередження можливих  ускладнень. При можливості, відразу може бути виконана  слухополіпшуюча  операція, реконструкція  провідної системи вуха, барабанної перетинки та ланцюга слухових кісточок. В інших випадках операція виконується після повного загоєння післяопераційної рани (не раніше, ніж через 6 місяців). 

       Які можуть бути ускладнення, якщо не лікувати хронічне запалення середнього  вуха?

       Холестеатома має прогресуючий характер. Вторинне бактеріальне інфікування епідермальних мас, гноєтеча з вуха поглиблює деструкцію навколишніх тканин, скроневої кістки та слухових кісточок. Поглиблюється приглухуватість, в результаті розповсюдження хвороби на внутрішнє вухо виникає повна глухота. Запальний процес може розповсюдитись на  мозкові оболонки (епідуральний абсцес, менінгіт, абсцес мозку або мозочка). Може виникнути деструкція кісткового каналу та пошкодження лицевого нерва (параліч м’язів половини обличчя), запалення лабіринту з запамороченням, тромбозом  сигмовидного синуса. Ці ускладнення небезпечні не тільки для здоров’я, але й для життя хворого.

       Що таке радикальна операція і її модифікації?

       Після розрізу за вушною раковиною оголюється кісткова поверхня сосковидного відростка скроневої кістки. За допомогою спеціальних борів та фрез розкривається простір соскоподібного відростка та середнього вуха. Потім видаляється холестеатома, грануляції та всі патологічні тканини, створюючи з усіх відкритих просторів одну порожнину, легку для чищення та контролю через зовнішній слуховий хід. Сьогодні така операція рідко виконується, домінують її модифікації.  Під час такого втручання залишаються елементи системи слухових кісточок і скроневої кістки для виконання в майбутньому реконструкції вуха.

       Який вид анестезії лікарі застосовують під час операції?

       Операції виконуються під загальним знеболюванням (наркозом). Загальна анестезія забезпечує безпеку пацієнта та комфорт хірурга. 

       Чи можливі ускладнення після видалення холестеатоми?

       У медицині неможливо дати повної гарантії  ефективності лікування. Ускладнення після операції можна розділити на загальні та отохірургічні. Загальні пов’язані з інфекціями, анестезією, ліками, обмеженням руху, супутніми хворобами тощо. Необхідне визначення групи крові з резус-фактором, морфологічні та біохімічні аналізи крові, аналіз згортання крові, аналіз сечі та інші.

Отохірургічні ускладнення: глибока приглухуватість або повна глухота оперованого вуха, пошкодження лицевого нерва з порушенням роботи м’язів обличчя оперованого боку, пошкодження барабанної струни з розладами смаку та мови по стороні оперованого вуха, порушення рівноваги, виникнення або посилення вушних шумів, перфорація барабанної перетинки, відсутність поліпшення слуху. 

       Як виглядає післяопераційний період?

       Найважчими є перші години після наркозу. Протягом першої доби бувають запаморочення та нудота, як результат хірургічних маніпуляцій в ділянці вуха.

       Контрольні дослідження слуху виконуються в різних проміжках часу, але об’єктивний результат операції можна оцінити тільки через 4 тижні після операції.

       Які можуть бути поради після цього виду операцій?

         У ранньому періоді після операції пацієнт повинен вести обережний спосіб життя та уникати респіраторних інфекцій. У зв’язку з можливими запамороченнями не рекомендується після операції керувати автомобілем та слід уникати робіт на висоті. Протягом місяця запобігати потраплянню води до оперованого вуха. Після операції рекомендується проходити аудіологічний контроль в проміжках 1, 3, 6, 12 місяців.

Глотковий мигдалик складається з лімфатичних клітин, що знищують мікроби та виробляють антитіла. Разом з піднебінними мигдаликами та іншими, меншими скупченнями лімфатичної тканини, глотковий мигдалик є захисним бар’єром організму, створюючи лімфоїдно-глоткове кільце (кільце Вальдейєра).

       Де знаходиться глотковий мигдалик?

       Глотковий мигдалик знаходиться в носовій частині глотки. Якщо попросити дитину відкрити рот, дивлячись прямо, ми бачимо задню стінку глотки, а ближче, зверху – м’яке піднебіння з маленьким язичком. Глотковий мигдалик розташований за м’яким піднебінням і язичком у верхній частині глотки.

       Що таке гіпертрофія глоткового мигдалика?

       Гіпертрофія глоткового мигдалика – надмірне розрощення аденоїдної тканини в носовій частині глотки.

       Чому мигдалик збільшується?

      Тривала стимуляція лімфоїдної тканини (повторні запалення верхніх дихальних шляхів) викликає збільшення мигдалика. 

       Чи небезпечна гіпертрофія глоткового мигдалика?

       Гіпертрофія глоткового мигдалика є причиною різних неприємних змін. Мигдалик постійно або періодично збільшуючись, порушується носове дихання,  дитина дихає через рот, хропить під час сну. Дихаючи ротом, вдихає сухе та холодне повітря (в порожнині носа повітря повинно зігріватися та зволожуватися), у неї частіше виникають інфекції верхніх дихальних шляхів. Подальше збільшення глоткового мигдалика впливає на стан слухових труб. Блокада слухових труб призводить до порушення вентиляції барабанної порожнини та скупчення рідини в порожнині середнього вуха.  Рідина густішає, з часом розвиваються сполучнотканинні зрости. Негативний тиск у вусі, зрости стають причиною втягування барабанної перетинки, вростання епідермісу в барабанну порожнину з виникненням холестеатоми та знищенням структур середнього вуха. Ознаками цих розладів є повторні гнійні запалення вух, погіршення слуху, кондуктивна приглухуватість. 

       Як можна підтвердити збільшення глоткового мигдалика?

       Якщо дитина дихає відкритим ротом, хропе вночі, говорить через ніс, повинна бути проконсультована у лікаря – отоларинголога або фоніатра. Малоінвазивними методами для оцінки мигдалика є ендоскопія носоглотки, відеофіброскопія. 

       Які показання для видалення мигдалика?

Показаннями до операції є гіпертрофія глоткового мигдалика з утрудненим носовим диханням, епізоди зупинки дихання під час сну (апное), порушення прохідності слухових труб.

       Чи негативно впливає аденотомія на імунітет дитини?

       Глотковий мигдалик є важливим елементом імунної системи тільки у маленьких дітей. Мигдалик запобігає доступу хвороботворних мікробів через рот і дихальні шляхи. Тому у дітей до другого року життя, якщо це можливо, потрібно уникати аденотомії. У дітей старшого віку мигдалик втрачає свої важливі для імунітету функції та в період статевого дозрівання в кінці кінців зникає.

      В чому полягає операція з видалення носоглоткового мигдалика (аденотомія)?

       Операція полягає у видаленні маси мигдалика. Спеціальним інструментом видаляється аденоїдна тканина з носоглотки. Кровотеча під час операції зазвичай короткочасна та зупиняється самостійно. У носоглотці залишається рана, що швидко загоюється. 

       Який вид анестезії лікарі застосовують під час аденотомії?

       Подібні операції виконуються під загальною анестезією (наркозом). Вона забезпечує безпеку пацієнта та комфорт хірурга. Не дивлячись на те, що аденотомія це коротка операція, наркоз допомагає дитині уникнути зайвого стресу та емоційних травм, пов’язаних з лікуванням та контактом з медичним персоналом.

       Після операції час від часу пацієнтам необхідні невеликі дози знеболювальних ліків.

       Чи можливі ускладнення після аденотомії?

       У медицині неможливо дати гарантії повної ефективності лікування. Можливі ускладнення після операції можна розділити на загальні та отохірургічні. Загальні пов’язані з інфекціями, анестезією, ліками, обмеженням руху, супутніми хворобами тощо. Лікар, який відповідає за безпечний хід анестезії (анестезіолог), попросить Вас приділити більш детальну інформацію, що дозволяє зменшити ризик цих ускладнень. Крім того необхідно буде виконати кілька додаткових аналізів, таких як: визначення групи крові з резус-фактором, морфологічні та біохімічні аналізи крові, аналіз згортання крові та інші.

       Хірургічні ускладнення: кровотечі з ложа мигдалика або пошкодження анатомічних структур, що оточують мигдалик (піднебінні дужки, м’яке піднебіння). Вищевказані ускладнення дуже рідкісні, а їх кількість залежить від досвіду хірурга.

       Як виглядає післяопераційний період?

       Найважчими є перші кілька годин після наркозу. Протягом перших годин після операції не можна пити та їсти. Протягом 5-7 днів необхідно дотримуватися дієти. Пацієнт не повинен приймати гарячих, кислих, пікантних страв, що можуть перешкоджати загоюванню рани. Рекомендується коротке перебування в лікарні, з метою контролю та швидкої реакції на можливу кровотечу. У разі аденотомії кровотеча можлива протягом першої доби після операції. Необхідно уникати фізичних навантажень протягом одного тижня після операції.

       Чи можливо, щоб мигдалик відріс?

       Метою аденотомії є усунення аденоїдної тканини. У рідкісних випадках невелика кількість лімфатичної тканини  може відрости в результаті сильної стимуляції інфекцією верхніх дихальних шляхів. Проводиться повторне видалення аденоїдної тканини (реаденотомія).

Отосклероз – це хвороба, повязана зі зміною анатомічних та функціональних властивостей структур середнього та внутрішнього вуха. Симптомами отосклерозу є прогресуюча приглухуватість (одно чи двобічна), вушні шуми та запаморочення.

       Які причини отосклерозу?

       Отосклероз – це хвороба невідомого походження. Відомо, що хвороба найчастіше стосується жінок, має спадковий характер, що не є обов’язковою умовою, розвивається у жінок в період гормональних змін, наприклад, під час вагітност та після пологів. Юнацький отосклероз розвивається навіть у маленьких дітей і його лікування є значно важчим.

       Як діагностувати отосклероз?

       Отосклероз можна підозрювати у випадку прогресуючої приглухуватості без явної причини, наявності вушного шуму, спадкового характеру слухових змін. Під час отоскопії зміни барабанної перетинки не спостерігаються. За допомогою аудіометричного дослідження діагностується приглухуватість та відсутність акустичних рефлексів м’язів середнього вуха. На цій підставі можна висловити припущення про наявність у пацієнта отосклерозу, але остаточний діагноз встановлюється тільки під час операції.

       Яка причина приглухуватості при отосклерозі?

       Патологічні зміни призводять до порушення рухливості однієї зі слухових кісточок (стремена) і проведення звуків до внутрішнього вуха, наслідком чого є кондуктивна приглухуватість. Зміни середнього вуха впливають на функцію внутрішнього вуха, викликаючи перцептивну приглухуватість, вушні шуми та запаморочення. Часто обидва типи приглухуватості існують одночасно і тоді мова йде про змішаний тип приглухуватості.

       Які існують способи лікування отосклерозу?

       Фармакологічний метод лікування отосклерозу невідомий. Операція (стапедотомія) дає можливість відновити функціонування слухових кісточок, відновити слух, запобігає поглибленню слухових порушень, в багатьох випадках ліквідує або послаблює вушні шуми.

       Альтернативою хірургічного лікування є використання слухових апаратів, проте хвороба, прогресуючи, потребує більш сильних пристроїв та в кінці кінців може дійти до повної відсутності слуху. Неможливо передбачити швидкість розвитку хвороби!

       Що таке стапедотомія?

       Стапедотомія полягає у заміні нерухомої частини слухової кісточки протезом. Виконується через зовнішній слуховий хід, не залишаючи слідів чи рубців на шкірі. Хірург отримує доступ до барабанної порожнини і може визначити рухливість ланцюга слухових кісточок. Тоді підтверджується діагноз отосклерозу. Потім видаляється частина нерухомої слухової кісточки (стремена) та замінюється невеликим протезом і відновлюється рухливість ланцюга слухових кісточок. Зовнішній слуховий хід заповнюється спеціальним тампоном, що видаляється через тиждень. Результат операції можна відмітити після видалення пов’язки в зовнішньому слуховому ході через тиждень після операції.

       Чи відчуває пацієнт протез у вусі?

       Протез, яким лікарі користуються при лікуванні отосклерозу, невеликий і легкий, тому пацієнт не відчуває його. Протези зроблені з різних синтетичних матеріалів (найчастіше тефлону) або дорогоцінних металів (золото, платина). Протези, що використовуються при лікуванні проходять ригористичні тести та є безпечними і нейтральними для організму людини.

       Чи стійкий результат операції?

       Результати сучасного хірургічного лікування отосклерозу – стійкі. Крім того, відомо, що в більшості випадків прогрес хвороби сповільнюється (в оперованому вусі).

       Яке поліпшення слуху можна очікувати після операції?

       Поліпшення слуху після операції можливе тільки в тих межах, які були визначені на основі досліджень слуху перед операцією (максимальну працездатність вуха визначає, так звана крива кісткової провідності, представлена на тональній аудіограмі). У деяких випадках максимальна працездатність вуха підвищується, але це невелика зміна, що не є нормою.

       Метою операції є видалення так званого резерву равлика, зображеного на аудіограмі у вигляді простору між кривими повітряної та кісткової провідності. Максимальна працездатність вуха знижується разом з прогресуванням хвороби, обмежуючи найкращий можливий результат операції.

       Який вид анестезії лікарі застосовують під час стапедотоміі?

       Подібні операції зазвичай виконуються під загальною анестезією (наркозом). Вона забезпечує безпеку пацієнта та комфорт хірурга і дає можливість управляти тиском крові, що впливає на позитивний хід операції. Можливе використання місцевої анестезії, але тільки у випадках, коли місцева анестезія з медичних причин є єдиною припустимою формою. Після операції час від часу пацієнтам необхідні невеликі дози знеболюючих ліків.

       Чи можливі ускладнення після стапедотомії?

       У медицині неможливо дати гарантії повної ефективності лікування. Можливі ускладнення після операції можна розділити на загальні та отохірургічні. Загальні пов’язані з інфекціями, анестезією, ліками, обмеженням руху, супутніми хворобами тощо. Лікар, який відповідає за безпечний хід анестезії (анестезіолог), попросить Вас приділити більш детальну інформацію, що дозволяє зменшити ризик цих ускладнень. Крім того необхідно буде виконати кілька додаткових аналізів, таких як: визначення групи крові з резус-фактором, морфологічні та біохімічні аналізи крові, аналіз згортання крові та інші.

       Отохірургічні ускладнення: глибока приглухуватість або повна глухота оперованого вуха, пошкодження лицевого нерва, що може стати причиною порушення роботи м’язів обличчя оперованого боку, пошкодження барабанної струни, ознакою чого є розлади смаку та мови оперованого боку, тривалі порушення рівноваги, виникнення або посилення вушних шумів, перфорація барабанної перетинки, відсутність поліпшення слуху. Вищевказані ускладнення дуже рідкісні, а їх кількість залежить від досвіду отохірурга (ускладнення бувають у близько 1% пацієнтів).

       Як виглядає післяопераційний період?

       Найважчими є перші години після наркозу. Протягом першої доби іноді бувають запаморочення та нудота, які є результатом дій в ділянці внутрішнього вуха. Ці ускладнення зникають протягом декількох годин після операції або через 2-3 дні. Після повного видалення пов’язки з вуха (близько 7 днів після операції) пацієнт може вже відчувати, що звуки занадто гучні, іноді навіть неприємні. Це відчуття повинно минути і замінитися новим рівнем слуху. Контрольні дослідження слуху виконуються в різних проміжках часу, але об’єктивний результат операції можна оцінити через 4 тижні після операції.

       Які поради після стапедотомії?

       У ранньому періоді після операції пацієнт повинен вести щадливий спосіб життя та уникати інфекцій (необхідно уникати контакту з людьми, що мають інфекції дихальних шляхів). У зв’язку з можливими запамороченнями не рекомендується після операції керувати автомобілем. Після видалення пов’язки необхідно уникати безпосереднього шуму. Протягом місяця потрібно запобігати потраплянню води в опероване вухо. Після операції рекомендується проходити аудіометричний контроль в проміжках 1, 3, 6, 12 місяців. Якщо хвороба вразила обидва вуха, то операція другого вуха може бути виконана приблизно через 4-6 місяців після попередньої.

Мова пов’язана з величезним спектром діяльності кожної людини та впливає на формування її особистості. Якщо дитина вчасно навчиться правильної техніки мовлення,  виразної  вимови звуків та слів, це дасть їй  можливість досягти успіхів у школі та допоможе уникнути  зайвого стресу. Треба пам’ятати, що неправильна вимова ускладнює дитині не тільки навчання в школі, але і життя в суспільстві, і може бути причиною глузувань з боку ровесників. Результатом мовних труднощів може стати погіршення  поведінки дитини. Правильна  вимова  впливає також на пізнавальні процеси, особливо на постанову  читання та письма. Тому слід спромогтися виправити вади мовлення до того, як дитина почне навчання у школі. 

       Мова дитини починає формуватися вже під час внутрішньоутробного  періоду (з’являються «механізми», які дають можливість пізнавати  звуки  мови: мозок, артикуляційні органи, орган слуху). Однак не вистачає тільки генетичної обумовленості, щоб дитина навчилася спілкуватися з оточенням за допомогою слів. Для цього необхідний відповідний вплив сімейного середовища та найближчого оточення, щоб мова могла розвиватися правильно.

       Що повинні пам’ятати батьки?

       Не наслідуйте дитячу вимову в контактах з дитиною, не користуйтеся зменшувально-пестливими формами.

       Ви є основним зразком виголошення вимови для дитини. Наслідування мови дитини затруднює навчання правильної вимови звуків. Зменшувально-пестливими формами можна користуватися, граючись. Не вимагайте, щоб дитина занадто рано почала вимовляти окремі звуки.

       Перед тим, як дитина навчиться висловлювати свої думки, вона пройде  велику кількість етапів розвитку, удосконалиться робота  м’язів органів мовлення. Уміння добре говорити розвивається разом з віком. Всі діти проходять однакові  етапи розвитку, але кожна дитина індивідуальна, і тому може змінитися тільки час, коли дитина почне вимовляти звуки. Здорова, нормально чуюча  дитина засвоює мову до 5-6 року життя.

       На 1-2 році життя дитина повинна вимовляти голосні звуки: а, о, у, і, и, е і приголосні звуки: п, пі, б, бі, м, ми, т, д, н, л.

       На 2-3 році  життя дитина повинна вимовляти приголосні звуки: в, ви, ф, фі, щ, з, ц, дз, нь, до, ки, г, ги, х, хи, й, с.

       На 3-5 році життя дитина повинна вимовляти приголосні звуки: ш, ж, ч, дж, р.

       Однак слід пам’ятати, що всі діти розвиваються по різному і можуть з’явитися виключення з вищевказаних правил, наприклад, при розвитку зубів, кісток або рухового розвитку. Якщо дитина пізно почала говорити, не можна очікувати, що в 6-7 років життя закінчиться розвиток її мовлення. Така дитина змушена приділяти більше часу та зусиль, щоб наздогнати згаяне. У разі сумнівів краще всього проконсультуватися з фахівцем.

       Діти, які неправильно диференціюють звуки мови, у яких ще не розвинені до кінця органи мовлення, і які змушені вимовляти занадто важкі для них звуки, починають їх деформувати та вимовляти неправильно.

       Не примушуйте дитину багаторазово повторювати неправильно вимовлені  слова в надії, що вона почне правильно їх вимовляти.

       Не висміюйте, не карайте, не соромте дитину за її неправильну вимову.

       Не зменшуйте байдужістю або терпкими зауваженнями природної схильності дитини до мовлення.

       Не переучуйте ліворуких дітей користуватися правою рукою без консультації з психологом та логопедом. Такі дії можуть стати причиною порушень вимови дитини, в тому числі заїкання.

       Варто користуватися різними ситуаціями в повсякденному житті (коли дитина одягається, миється, їсть, грає), дозволяючи дитині питати і даючи задовільну та вичерпну відповідь. Дитина охоче говорить, коли її слухають. Коли в родині добра емоційна атмосфера, батьки задовольняють основні психічні потреби дитини, зменшують стресові ситуації, часто розмовляють  один з одним, тоді збільшується пізнавальна активність дитини та розвивається її мова.

       Спонукайте дитину говорити, навіть якщо вона неправильно вимовляє  слова.

       Як дізнатися що у дитини проблеми з вимовою?

       Треба звертати увагу чи є тривожні ознаки, наприклад, неправильний розвиток органів мови (порушення прикусу, труднощі в жуванні та відгризанні, несиметричність губ), відсутність лепетання у відповідний час (якщо не з’явиться біля сьомого місяця життя, слід проконсультуватися з лікарем та дослідити слух дитини), відсутність мовлення у трирічної дитини, дуже виражений дефект звучання слів дитини старше п’ятого року життя (треба пам’ятати, що найпізніше в розвитку дитини (5-6 рік життя) з’являються звуки: ш, ж, ч, дж і р). У разі сумнівів слід проконсультуватися з фоніатром та логопедом. Це дасть можливість швидко та ефективно розвіяти побоювання або прийняти відповідні рішення  для ліквідації порушень.

       Що робити, якщо дитина говорить неправильно?

       Лікування дитини з вадами мови слід вести при співпраці логопеда та фоніатра (в обґрунтованих випадках, коли у дитини тривожні ознаки у функціонуванні органів мовлення).

       Не слід відкладати початок лікування, так як неправильна вимова закріплюється разом з віком і тоді процес корекції стає довшим. Для якнайшвидшого ефекту батьки повинні брати активну участь в терапії. Беручи до уваги те, що на розвиток мови впливають різні делікатні процеси, слід пам’ятати про те, що дії, які підтримують цей процес, повинні бути продуманими та систематичними. Допомога логопеда необхідна в роботі над корекцією мови, а відповідні вправи виробляють правильні та цілеспрямовані рухи губ і язика. Варто пам’ятати, що логопедична терапія складається не тільки з занять у логопеда, але також залежить від регулярного та ретельного  виконання його рекомендацій вдома. Результат терапії залежить у великій мірі від батьків, які повинні терпляче спонукати дитину до виконання вправ. Послідовність дій, нагороди та похвали завжди дають хороші результати.

       Терапія вад мовлення

       Ми проводимо  лікування вад мовлення у співпраці з логопедом  та фоніатром. Фоніатр оглядає органи мовлення, що дає можливість виключити патологію в їх розвитку і функції, а потім разом з логопедом планує хід роботи над корекцією мови. Терапія поліпшення неправильної вимови ведеться індивідуально згідно з розробленим логопедом планом. Заняття складаються з вправ по корекції артикуляційних розладів, розширенню словникового запасу дитини (пасивного та активного) та стимуляції мовної свідомості, у тому числі вправ на фонематичний слух і формування граматичних форм.

         Терапія ведеться систематично згідно плану корекційної логопедичної роботи. Час терапії залежить від складності проблеми. Позитивні результати залежать від індивідуальних можливостей дитини та роботи батьків вдома.