Вухо людини сприймає звуки в діапазоні частот від 16 до близько 20 000 Гц (середнє число коливань в секунду) і охоплює до 11 октав. Вище знаходяться ще 16 октав, що зараховуються до ультразвуку, їх чують деякі тварини (фортепіано наприклад включає в себе тільки тони в діапазоні 27-4350 Гц). Чутливість вуха найбільша для 2000-3000 Гц. Рівень сили звуку (сила/гучність) вимірюється в децибелах (дБ).

       Діапазон слуху людини можна описати так званим «слуховим полем», що знаходиться на аудіограмі між порогом чутності в області аудіометричного нуля (0 дБ) та порогом больового відчуття, що доходить до 130 дБ, в тій же самій шкалі. Нормальний слух складається зі звуків від 0 до 130 дБ. Виконуючи дослідження слуху, можна перевірити діапазон частот від 125 до 12 000 Гц.

       У погано чуючої людини слухове поле зменшується і звужується. Воно зменшене майже з кожного боку: головним чином – «зверху аудіограми» – через «підвищення» порогу чутності, праворуч – через скорочення отримання окремих частот, і знизу – через «зниження» порогу слухового дискомфорту та больового відчуття. Час від часу слухове поле звужується. Це є причиною не тільки порушення сприйняття багатьох звуків, а також до деформації тих, що можна почути. Окремі фрагменти акустичної інформації створюють погану основу для ефективного спілкування з оточуючими людьми.

       Що таке тональна аудіограма?

       Протягом багатьох років основним обстеженням слуху є тональна аудіометрія, тобто визначення порогів сприйняття звуків в діапазоні від 125 до 10-12 тисяч Гц для кожного вуха окремо. Для визначення напруги звуків використовується шкала децибел, причому 0 дБ – це поріг чутності добре чуючого вуха, а рівень 120 дБ – це межа неприємного відчуття, близька до порогу больового відчуття. На сітці аудіограми визначається поріг сприйняття для повітряної провідності (сигнали подаються через навушники) і для кісткової провідності (сигнали подаються кістковим вібратором, прикладеним до кістки за вухом). Діаграма порогів сприйняття звуків шляхом повітряної провідності позначається суцільною лінією, а порогів сприйняття звуків кісткової провідності – пунктирною лінією. Велике значення має присутність або відсутність на аудіограмі кістково-повітряного інтервалу. Кондуктивна приглухуватість має місце, коли крива кісткової провідності лежить на рівні 0 дБ, а повітряної провідності лежить нижче, але не виходить за межі 60 дБ. Таким чином, завитка працює правильно, тобто відбувається порушення провідності акустичних коливань в середньому або зовнішньому вусі. При сенсоневральній приглухуватості (пошкодження нейросенсорних елементів органу слуху) криві кісткової та повітряної провідності знаходяться поруч одна одної. У такому випадку немає кістково-повітряного інтервалу. При глибокій сенсоневральній приглухуватості іноді немає можливості визначити криву кісткової провідності з технічних причин. При змішаній приглухуватості аудіограма має риси характерні для кондуктивної (присутність кістково-повітряного інтервалу) і одночасно сенсоневральної приглухуватості (крива кісткової провідності знаходиться нижче в порівнянні з нормою).

       Якщо різниця у сприйнятті одного та другого вуха складає 40 дБ або більше, необхідно заглушити шумом краще чуюче вухо (щоб не настало «переслуховування сигналу»). Тоді може виявитися, що дитина користується тільки одним вухом, чого не можна побачити на аудіограмі (якщо не заглушити одне вухо). 

       Там, де не вдається виконати тональноу аудіометрію через відсутність співпраці пацієнта, головним чином це стосується маленьких дітей, використовуються об’єктивні дослідження, завдяки яким ми можемо провести діагностику органів слуху вже в перші дні життя дитини.