Що таке вушний шум?

       Писк, дзвін, стукіт, гуркіт, свист, шелест … це вушні шуми, що можуть виникати в органі слуху без зовнішнього акустичного подразника. Шум має суб’єктивний характер, відчувається тільки самою людиною, може бути присутнім в голові, в одному вусі або в обох, виникати періодично або турбувати постійно. Перевтома, хвилювання, тривале перебування в галасливому оточенні, зміна положення тіла, а також зміни атмосферного тиску можуть сприяти посиленню шуму.

       Однак, майже кожна здорова людина, періодично, може відчувати «передзвін» у вухах. Особливо часто це явище зустрічається в тиші. Існує навіть прислів’я: «тиша, що аж у вухах дзвенить». Короткотривалі звуки, що швидко минають, як правило, нас не турбують, але якщо вони тривають довгий проміжок часу та стають більш інтенсивними – з’являється відчуття роздратування та хвилювання.

       Дослідження, проведені Інститутом фізіології та патології слуху довели, що суб’єктивний вушний шум, який триває більше, ніж 5 хвилин, відчувають понад 20% дорослих поляків. Постійний вушний шум турбує близько 5% популяції. Подібні дослідження проведені в США, Британії та Німеччині вказують на прояв вушного шуму у жителів і цих країн.

       Інший, більш рідкісний, вид вушного шуму – об’єктивний вушний шум, тобто той, який можна почути, перебуваючи поруч з людиною, що страждає зазначеним недугом. В англійській мові цей тип вушного шуму називають somatosounds, тобто звуки тіла. Причина виникнення цих акустичних ефектів може бути пов’язана з ритмічною вібрацією вушних і піднебінних м’язів, або ж з порушеним током крові через змінені кровоносні судини в голові та шиї. Такі вушні шуми можна лікувати, усуваючи їх причину.

       Вушні шуми та приглухуватість

       Понад 60% пацієнтів з різними видами приглухуватості відчувають вушний шум. Кількість пацієнтів, які страждають на вушний шум та приглухуватість збільшується – це означає, що причиною цих захворювань можуть бути вікові зміни слухової системи.

          Як виникає вушний шум?

Причиною вушного шуму можуть бути порушення слухового аналізатора в результаті зміни активності волокон слухового нерва. Вважається, що у 80% випадків джерелом вушного шуму є незворотнє ушкодження зовнішніх волоскових клітин завитки. Вушний шум може бути результатом порушеної нейрональної активності провідних шляхів слухового аналізатора, наслідком навіть незначних змін в структурах внутрішнього вуха. Пошкодження слухових клітин може бути мінімальним, без відчутного зниження слуху, проте сприяти порушенню нервової активності.

        Чому турбує вушний шум?

       В процес відчуття шуму включається не тільки слухова система, але інші частини мозку – лімбічна система (відповідальна за емоції) та автономна нервова система (відповідальна за захисні реакції). Кожна людина індивідуальна та на різні сигнали реагує інакше, по-різному відчуває вушні шуми. На одному полюсі може знаходитися  пацієнт, для якого шум – драматична проблема, порушення нормального способу життя. Іншій людині вушний шум може не набридати зовсім або заважати незначно і тільки в деяких ситуаціях (під час засинання, відпочинку, роботи у тиші).

       Треба підкреслити, що немає зв’язку між параметрами шуму (гучність, висота) та ступенем його інтенсивності. Вушні шуми, що відчуваються як тихий звук, можуть бути дуже обтяжливі для одного пацієнта і не завдавати проблем іншому. Це свідчення того, що ступінь відчуття шуму визначає не місце виникнення та його параметри, а те, який саме сигнал викликає зміни в нервовій системі людини.

       Вушний шум – це хвороба, що може стати загрозою?

       Ні, вушний шум – це не хвороба, частіше за все це ознака незначних змін у внутрішньому вусі. Рідко, менш ніж у 10% випадків, вушний шум може співіснувати з певними хворобами. При кожному випадку вушного шуму необхідно провести аудіологічне обстеження для виключення органічної патології, що вимагає втручання лікаря. Незважаючи на те, що вушний шум не є хворобою, він часто призводить до значного неспокою, дискомфорту, навіть викликає депресію, тому повинен лікуватися відповідним способом.

       Чи зникає вушний шум після поліпшення слуху?

       На жаль, не завжди. Вплив вушного шуму залежить від ступеня збудження систем відповідальних за емоції та захисні реакції в центральній нервовій системі людини. Вушний шум – фантомне явище, його запис в корі головного мозку відбувається без зовнішнього збудження. Вушний шум відчуває тільки людина, яка страждає від нього, без можливості зареєструвати цей звук об’єктивним методом. Найчастіше звук настільки міцно записаний, що самостійно викреслити неможливо. Це означає, що навіть якщо оперативним шляхом вдається відновити функцію середнього вуха та покращити слух, шум не зникне без відповідної терапії.

       Вушний шум і розлади сну

       Багато пацієнтів, які страждають вушним шумом, скаржаться на труднощі при засинанні, безсоння та вказують на вушний шум, як на головну причину цих проблем.

       Ось кілька практичних порад для людей з вушних шумом, які мають проблеми зі сном:

• засинаючи, не думайте про проблеми
• не засинайте в повній тиші, вас повинні оточувати тихі, нейтральні звуки, що будуть фоном для шуму (звуки повинні бути тихішими, ніж власний шум)
• не застосовуйте беруші (приладдя, що вставляються в слуховий хід)
• ряд лікарських препаратів можуть впливати на стан сну. Необхідно завжди консультуватися зі своїм лікуючим лікарем з приводу режиму прийому ліків та робити це під його чітким контролем.

       Як лікувати вушні шуми?

       Не існує панацеї від усіх вушних шумів. Немає єдиного і та найкращого способу терапії, ефективного при всіх видах шуму. Метод лікування залежить від причини та місця виникнення шуму. Вушні шуми можуть виникнути на будь-якому рівні слухового шляху, від зовнішнього слухового ходу до слухової кори.

       Способи лікування вушного шуму  як наслідку багаторічної роботи на шумному виробництві, вушного шуму при порушенні прохідності слухової труби та при отосклерозі – різні. Вушний шум не буває безпричинним. Він не є хворобою, але може бути однією з її ознак.

       Сигнал – це завжди показник порушення функції. Першим і найважливішим завданням для того, хто відчуває вушний шум (за умови, що одноразова тривалість шуму більша, ніж 5 хвилин) – є з’ясування причини шуму та визначення, де знаходиться гіпотетичне місце його виникнення.

Волога – це основна причина несправності мовного процесора кохлеарного імпланту чи слухового апарату. 

       Мовний процесор кохлеарного імпланту чи слуховий апарат тривалий час знаходиться в беспосередньому контакті зі шкірою, яка виділяє вологу, що здатна окислювати електронні контакти, викликаючи коротке замикання мікросхем пристрою. Це, в своу чергу, може призвести до дороговартісного ремонту.

       Для вирішення цієї проблеми існують сучасні та дієві засоби:

       Widex DRY-GO UV – сучасний пристрій для осушування, очищення та гігієнічного догляду за слуховим апаратом та мовним процесором кохлеарного імпланту.

       Ми рекомендуємо щодня очищати та проводити осушування слухового апарату чи мовного процесора кохлеарного імпланту спеціальним електронним пристроєм  WIDEX DRY-GO UV. 

       Цей пристрій невеликих розмірів, простий у використанні, дасть Вам можливість проводити осушування слухового апарату або мовного процесора кохлеарного імпланту щодня. Очищення є повністю гігієнічним, оскільки в пристрої використовується ультрафіолетове випромінювання, що зменшує ризик виникнення вушних інфекцій.

       Widex DRY-GO UV – надзвичайно зручний пристрій для осушування та очищення слухових апаратів, значно продовжує термін роботи слухових апаратів. Widex DRY-GO UV особливо необхідний для слухових апаратів, чутливих до впливу вологи та вушної сірки: SUPER, FUSION, Passion, а також для внутрішньоканальних (CIC) та внутрішньовушних (ITE) слухових апаратів.

       Для збереження слухового апарату та мовного процесора кохлеарного імпланту в робочому стані існує осушувальний комплект фірми Widex. Він складається з пластмасового контейнера та герметичної упаковки-тубуса з сімома капсулами зі світло-бурштиновими осушувальними гранулами. Ці гранули поглинають вологу і при зміні кольору зі світло-бурштинового в білий стають непридатними до використання.

         Компанія Widex розробила новаторську систему захисту від вушної сірки для слухових апаратів Widex NanoCare. Завдяки запатентованим технологіям фільтри NanoCare є найефективнішим методом захисту слухового апарату від вушної сірки та вологи, не впливають на роботу слухового апарату, зручні у використанні.

        Згідно статистичних даних, на кожну тисячу новонароджених припадає одна дитина з тотальною глухотою, а в перші 2-3 роки життя ще троє малюків втрачають слух. За цими сухими цифрами ховається людська трагедія – найдорожча людина в світі ніколи не почує не тільки звуки музики або спів птахів, але і звичайну мову. Передати відчай батьків словами неможливо. Так було до недавнього часу. Але сьогодні існує кохлеарна імплантація.

       Що таке кохлеарна імплантація?

       Здебільшого при значному пошкодженні рецепторів внутрішнього вуха допомогти глухому не можуть навіть найкращі слухові апарати, людина чує лише низькочастотні звуки середньої та великої гучності, але високочастотні або тихі – йому недоступні, мова звучить нерозбірливо. Дитина в такій ситуації не зможе навчитися розуміти мову на слух і тим більше навчитися говорити. Допомогти такому пацієнту може тільки кохлеарна імплантація – система заходів з використанням високотехнологічних пристоїв, спрямована на відновлення слуху.

       Історія кохлеарної імплантації

       Проблема посилення звуку за допомогою електростимуляції почала вивчатися ще в XVIII столітті, але лише в 60-х роках минулого століття був вперше виготовлений апарат для глухого пацієнта. У 1978 році пацієнтові вперше був імплантований кохлеарний імплант. Однак такі втручання проводилися лише дорослим з глибоким порушенням слуху і тільки з 1990 року вік пацієнтів поступово почав знижуватися. При цьому на зміну одноканальним аналоговим пристроям, що дозволяли тільки визначити наявність та гучність звуку, проте не давали можливість сприймати мову, прийшла багатоканальна система. До кінця століття розміри зовнішньої частини поступово зменшувалися, модернізовувалися і сьогоднішні моделі значно відрізняються від своїх попередників. Існують імпланти для пацієнтів з аномалією розвитку завитки, анатомічними особливостями будови внутрішнього вуха. Розроблені імпланти стовбура мозку для тих хворих, глухота у яких викликана ураженням слухових нервів. Проводиться білатеральна (двобічна) кохлеарна імплантація: на сьогоднішній день в світі проведено близько 3000 білатеральних операцій.

       Коли необхідна операція?

       Безумовно, досягти непоганих результатів у реабілітації нечуючих дітей можливо при ранньому бінауральному слухопротезуванні за допомогою звичайних слухових апаратів, застосовуючи різні сурдопедагогічні методики. Кохлеарна імплантація відкриває нові можливості – сприймати такі звукові частоти, почути які за допомогою звичайного слухового апарату неможливо. При сенсоневральній приглухуватості найчастіше вражаються рецептори завитки, волокна слухового нерва між тим збережені. Проте перетворити акустичний сигнал в електричний імпульс пошкоджені рецептори (волоскові клітини) не здатні. Цю роль бере на себе кохлеарний імплант. Завдяки удосконаленню методик і якості кохлеарних імплантів змінилися критерії відбору пацієнтів: супутні порушення зору, дитячий церебральний параліч, розумова відсталість не є перешкодою до операції. Кохлеарна імплантація проводиться пацієнтам з граничною втратою слуху (75-90 дБ), коли звичайний слуховий апарат не допомагає.

       Оперативне втручання можна проводити в будь-якому віці, як правило, з 12 місяців, хоча, не виключено і раніше. У дітей старшого віку питання вирішується, враховуючи психологічні та медичні показники. У дорослих рішення про операцію приймається з урахуванням стану здоров’я.

       У людей з нейросенсорною втратою слуху, що з’явилась недавно, а також при прогресуванні хвороби та у тих пацієнтів, які успішно використовували слуховий апарат; соціально адаптованих, а також тих, що говорять – кохлеарний імплант найбільш ефективний.

       Протипокази до проведення операції

       У деяких випадках застосування кохлеарного імпланту може бути обмеженим.

       Якщо втрата слуху викликана ураженням слухового нерва або центральних відділів слухового аналізатора, розташованих в скроневих частках кори головного мозку та стовбурі мозку. Це може бути наслідком, наприклад, крововиливу в мозок.

       При кальцифікації або осифікації завитки, що ускладнює введення електрода до структур завитки.

       Приглухуватість протягом тривалого часу та відмова пацієнта від користування слуховими апаратами або тоді, коли компенсація від його використання недостатня.

       Кохлеарна імплантація складається з декількох етапів:

       – Обстеження кандидатів

       – Хірургічне втручання

       – Реабілітація

       Підготовка до операції складається з поглибленого аудіологічного обстеження. Сенсоневральна глухота повинна бути підтверджена аудіометрією та дослідженнями, що свідчать про ураження звукосприймаючого апарату органу слуху. Також необхідно виключити патологію слухового нерва, при якій операція виявиться неефективною. Цілісність барабанної перетинки є обов’язковою умовою. Крім того, рекомендується виконати комп’ютерну та магнітно-резонансну томографію.

       Стандартна операція триває близько 1,5 години, в ході якої кохлеарний імплант розміщується в завушній зоні, а електроди вводяться до структур завитки. Під час передопераційного обстеження слід виключити хвороби, що перешкоджають проведенню загальної анестезії.

       Реабілітація є невід’ємною частиною кохлеарної імплантації. Після кохлеарної імплантації при підключенні мовного процесора та налаштування необхідно навчити пацієнта сприймати, розрізняти звуки та використовувати ці знання для розвитку мови. По суті, реабілітація – найтриваліший та найважчий період для пацієнта.

            Реабілітація проводиться командою фахівців, куди входять аудіологи, сурдопедагоги, отохірурги, психологи. Потрібно бути готовим до занять за спеціальними методиками, до тривалих настроювальних сесій, консультацій фахівців. Протягом усього життя необхідне спостереження фахівців, а також періодичне перепрограмовування мовного процесора.

 Основні  показання для кохлеарної імплантації:

двостороння глибока сенсо-невральна приглухуватість та глухота

відсутність вираженого поліпшення слухового сприймання мовлення від застосування оптимально підібраних слухових апаратів

відсутність когнітивних і психологічних проблем, а також супутніх тяжких соматичних захворювань

наявність підтримки з боку батьків, родичів та їхня готовність до тривалої післяопераційної реабілітації з проведенням систематичних сурдологопедичних занять.

Лікування вушного шуму може стати причиною фрустрації як пацієнта, так і лікаря. Хворий очікує схеми лікування: обстеження, лікування, виліковування. На жаль, така схема найчастіше неможлива при лікуванні вушних шумів. Не існує єдиного виду лікування, ефективного при всіх варіантах шуму. Метод лікування залежить від причини та місця виникнення шуму. Вушний шум може виникнути в кожній частині слухового шляху, починаючи від зовнішнього слухового ходу, закінчуючи слуховою корою. Перше та найважливіше завдання лікаря – знайти причину шуму та місце в слуховому шляху, де він виникає. Знаючи місце виникнення шуму, можна запропонувати пацієнтові найкращий, індивідуальний спосіб лікування.

       Які методи найчастіше застосовуються в терапії вушних шумів?

       Лікарські засоби, що покращують метаболізм тканин, серцево-судинні, заспокійливі, снодійні, психотропні препарати.

    Операційні процедури, що виконуються на середньому вусі при таких хворобах, як отосклероз, тимпаносклероз або середній отит, можуть позбавити пацієнта шуму, але їх зникнення ніколи не є головною метою операції. Невринома слухового нерва на ранніх стадіях розвитку може не давати інших симпомів окрім вушного шуму і підлягає оперативному видаленню, бо розростаючись, може стати загрозою життя хворого. Патологія судинної системи, найчастіше артеріально-венозні фістули (патологічні судинні з’єднання артеріально – венозні або рідше артеріально – артеріальні) лікуються хірургічно.

       Вплив електростимуляції на рівень шумів було відзначено під час спостережень за пацієнтами з кохлеарними імплантатами. У багатьох пацієнтів вушний шум зменшився після операції, а в частині випадків повністю зник. 

       Методика маскування використовує пристрій – генератор шуму, що пригнічує власний шум хворого. Пацієнт не чує власного шуму, тільки шум пристрою. Прихильники методики вважають, що маскування ліквідує обтяжливий вплив шуму під час його використання.

       Лазерна терапія в поєднанні з іншими методами, може бути корисною для пацієнта.

       Метод гіпербаричної оксигенації заснований на факті, що причиною шуму може бути недостатня кількість кисню в структурах внутрішнього вуха. Перебування в кисневій камері значно збільшує вміст кисню в тканинах. Метод часто затосовується в комплексному лікуванні гострої сенсонеральної приглухуватості, раптової глухоти. 

       Методика звикання (габітуаціі) – Tinnitus Reatraining Therapy (TRT) став переломом в лікуванні шумів і залишається сьогодні найефективнішим у боротьбі з шумом. Тренування слухової системи робить шум більш нейтральним для пацієнта та одночасно менш помітним. Це може нівелювати будь-які негативні реакції та асоціації, пов’язані з шумом і полегшити звикання до вушного шуму та зменшити або навіть ліквідувати його сприйняття в мозковій корі. Методика ТRT  завдяки своїй значній ефективності визнана найкращим методом лікування більшості вушних шумів і підвищеної слухової чутливості.

На відміну від таких органів чуттів, як зір, слух, нюх, що мають свій спеціалізований орган, почуття рівноваги виникає у взаємодії декількох органів чуттів:

• органу рівноваги або вестибулярного аналізатора, розташованого у внутрішньому вусі
• органу зору
• пропріорецепторів, чутливих до тиску, напруження, що розташовані у м’язах, сухожиллях, суглобових капсулах, судинах і внутрішніх органах.

       Інформація, отримана від цих рецепторів аналізується центральною нервовою системою, де генеруються стимули для м’язів очного яблука, скелетних м’язів для забезпечення стабілізації очей і балансу в різних позиціях голови і тіла.

       Причини порушень рівноваги та їх  симптоми.

       Клінічними ознаками порушення вестибулярної системи є запаморочення (суб’єктивний симптом) і об’єктивні симптоми, що виникають в окремих м’язових групах, наприклад, ністагм (мимовільні рухи очей) та розлади рівноваги. Залежно від місця пошкодження, в клінічній картині можуть домінувати різні симптоми різного ступеня важкості.

      Оцінка симптомів дозволяє визначити, чи запаморочення є результатом органічного захворювання чи функціональним розладом, чи пошкодження сталися в периферичній частині чи в центрах головного мозку або внаслідок ураження інших органів та систем – органу зору, нервово-м’язевої, кістково-суглобової систем.

Запаморочення – ілюзія руху, відчуття обертання, провалення, розгойдування, зміщування в сторону. Часто супроводжується іншими симптоми, такими як нудота, блювота, погіршенням слуху, головний біль та розлади рівноваги. Може бути симптомом захворювань та патологічних явищ різної етіології. Причини запаморочення, обумовлені місцем пошкодження поділяються на:

• периферичні причини, пов’язані з пошкодженням присінку і/або вестибулярної частини слухового нерва, наприклад, хвороба Меньєра, запалення вестибулярного нейрона, раптове погіршення слуху.
• причини пов’язані з пошкодженням структур ЦНС (головного мозку, мозочка, спинного мозку, стовбура мозку та низки з’єднань між нервовими центрами).

       Пошкодження можуть бути викликані порушенням кровообігу, судинною патологією, злоякісними пухлинами, демелінізуючими, травматичними та медикаментозними ураженнями. Системні захворювання теж можуть мати негативний вплив на функцію рівноваги та викликати запаморочення. До них відносяться гіпертонічна хвороба, гормональні порушення, цукровий діабет, порушення електролітного або ліпідного обміну.

       Все більш серйозною проблемою стає запаморочення та вестибулярні порушення у літніх людей, оскільки вони є результатом складного дегенеративного процесу практично всіх елементів органу рівноваги.

       Діагностика порушень рівноваги

       Діагностика вестибулярних розладів достатньо важка через різноманітність причин виникнення. Складність анатомічної будови і розташування органів рівноваги утруднює встановлення діагнозу, потребує використання спеціальних діагностичних тестів.

       Початкова і дуже важлива частина діагнозу – це анамнез хвороби. Розмова з пацієнтом іноді може визначити конкретну причину запаморочення або, принаймні, відповісти на питання чи вестибулярні розлади є периферичними чи центральними. Пацієнт може охарактеризувати запаморочення, його інтенсивність, тривалість, супутні симптоми, хвороби, отримані травми, умови праці, ліки, що приймає постійно.

Для постановки діагнозу важливим є також фізикальне обстеження з виконанням відеоотоскопії, отомікроскопії, обстеженням слуху, діагностикою спонтанного ністагму, дослідженням рівноваги в статичних та динамічних пробах.

      До необхідних обстежень відносяться: електронна та відеоністагмографія (ENG і VNG – вивчення індукованого спонтанного ністагму), аудіометрія, імпедансометрія, дослідження коротколатентних слухових потенціалів (ABR/КСВП), статична та динамічна постурографія (об’єктивне вивчення рівноваги), рентгенограми шийного відділу хребта та скроневої кістки, комп’ютерна томографія голови, магнітно-резонансна томографія голови і/або шийного відділу хребта, УЗД сонних і хребцевих артерій, можливе дослідження току крові в артеріях головного мозку,  так звана транскраніальна доплерографія. Пацієнт з запамороченнями вимагає міждисциплінарного діагнозу, багатопрофільної консультації та часто міждисциплінарного лікування.

       Лікування запаморочення.

       У гострій фазі запаморочення використовується в основному медикаментозна терапія, препарати від запаморочення, нудоти,  седативні препарати (симптоматичне лікування). У деяких випадках застосовується препарати судинні, протизапальні, такі, що покращують метаболізм нервових клітин. Більшість препаратів від нудоти та запаморочення гамують симпатичну нервову систему, негативно впливають на процеси компенсації. Компенсація являє собою явище спонтанного відновлення функції лабіринту завдяки явищу пластичності функцій мозку. Деякі ліки можуть негативно впливати на процес компенсації  та результати лабораторних тестів.

       Якщо причина знаходиться в середньому або внутрішньому вусі виконується отохірургічне втручання.

В кожному випадку існує необхідність відповідної реабілітації. Цілеспрямована реабілітація при периферичних ураженнях, так і при елементах центральної патології, зміцнює почуття рівноваги та через відповідне навчання прискорює  компенсаторні процеси. 

Слухове виховання – це можливість розвитку вміння спілкування вашої дитини.

       «Я хочу, щоб гнучкий язик сказав все, що подумає голова»

       Мова є основним засобом для встановлення та підтримки контактів між людьми. Її правильний розвиток залежить від багатьох факторів, але добрий слух має найбільше значення в процесі становлення вербального спілкування.

       Що таке слухове виховання?

       Це ряд дій, що базуються на активації залишків слуху дитини та розвитку здатності їх використання для кращої орієнтації в оточенні та для розвитку мови. Перші три роки життя – це період найбільшої готовності до асиміляціі мови слуховим шляхом. Сучасні діагностичні методи дозволяють виявити порушення слуху вже в періоді новонародженості та заздалегідь забезпечити дитину відповідним слуховим апаратом або кохлеарним імплантом. Цей момент та роль батьків дуже важлива для перебігу реабілітації. Саме батьки є гідами дитини в новому світі звуків, а їх дії повинні зосереджуватися на передачі дитині різноманітних слухових стимулів. Поведінка батьків має бути цілеспрямованою, продуманою та має дати можливість дитині асоціювати звуки з явищами, які їх викликають. Поведінка батьків не може бути обмеженою певним числом слухових вправ, а навпаки повинна бути стабільною підставою для формування слухової чутливості дитини.

       Такий підхід дає можливість досягти наступні цілі слухового виховання:

       зацікавленість дитини світом звуків,

       визначення різних аспектів звуків,

       визначення місця мовлення на слуховому шляху,

       розвиток звукового мовлення.

       Така поведінка дає дітям з порушенням слуху можливість повноцінного розвитку, дозволяє гратися з чуючими однолітками та в майбутньому брати участь в загальній системі освіти. Основою слухового виховання є підвищення чутливості на оточуючі звуки, джерелами яких можуть бути:

       тварини,

       транспортні засоби,

       різноманітні дії (вбивання цвяхів, складання тарілок, стукіт у двері і так далі),

       звуки інструментів,

       людські звуки (плач, сміх, кашель, хропіння),

       природа (шум дерев, дощ, буря, струмок тощо).

       Раннє слухове виховання це також тренування вербального слуху. Необхідно ввести в звукове оточення дитини мову, спів і музику. Слід дбати про те, щоб мова була правильною, чіткою, з наголосами та відповідною інтонацією. Не слід побоюватися, особливо на початковому етапі реабілітації, «мови тіла», тобто різних жестів та дій, що підкреслюють сенс висловлювання.

         Слухове виховання – це заплановані вправи з використанням спеціальних засобів. Метою вправ є підготовка маленької дитини до дослідження слуху у «вільному звуковому полі». Перші ігри спрямовані на навчання дитини реакції на звук різних інструментів. Потім слід навчити шукати джерела звуку та пізнавати такі його якості, як висота, напруга, довжина, число та темп акустичних явищ. Слухове виховання ґрунтується на безсловесному та словесному матеріалі. Це основа аудитивно-вербального методу, остаточною метою якого є розвиток звукової мови дитини з дефектом слуху. Кожна нечуюча дитина, яка має слуховий апарат або імплант, може пройти етапи слухового виховання та спілкуватися з оточенням за допомогою мови. Основні умови успіху – рано поставлений діагноз, застосування відповідного методу реабілітації слуху, відсутність додаткових дисфункцій розвитку дитини та систематичне виконання завдань слухової реабілітації.