На відміну від таких органів чуттів, як зір, слух, нюх, що мають свій спеціалізований орган, почуття рівноваги виникає у взаємодії декількох органів чуттів:

• органу рівноваги або вестибулярного аналізатора, розташованого у внутрішньому вусі
• органу зору
• пропріорецепторів, чутливих до тиску, напруження, що розташовані у м’язах, сухожиллях, суглобових капсулах, судинах і внутрішніх органах.

       Інформація, отримана від цих рецепторів аналізується центральною нервовою системою, де генеруються стимули для м’язів очного яблука, скелетних м’язів для забезпечення стабілізації очей і балансу в різних позиціях голови і тіла.

       Причини порушень рівноваги та їх  симптоми.

       Клінічними ознаками порушення вестибулярної системи є запаморочення (суб’єктивний симптом) і об’єктивні симптоми, що виникають в окремих м’язових групах, наприклад, ністагм (мимовільні рухи очей) та розлади рівноваги. Залежно від місця пошкодження, в клінічній картині можуть домінувати різні симптоми різного ступеня важкості.

      Оцінка симптомів дозволяє визначити, чи запаморочення є результатом органічного захворювання чи функціональним розладом, чи пошкодження сталися в периферичній частині чи в центрах головного мозку або внаслідок ураження інших органів та систем – органу зору, нервово-м’язевої, кістково-суглобової систем.

Запаморочення – ілюзія руху, відчуття обертання, провалення, розгойдування, зміщування в сторону. Часто супроводжується іншими симптоми, такими як нудота, блювота, погіршенням слуху, головний біль та розлади рівноваги. Може бути симптомом захворювань та патологічних явищ різної етіології. Причини запаморочення, обумовлені місцем пошкодження поділяються на:

• периферичні причини, пов’язані з пошкодженням присінку і/або вестибулярної частини слухового нерва, наприклад, хвороба Меньєра, запалення вестибулярного нейрона, раптове погіршення слуху.
• причини пов’язані з пошкодженням структур ЦНС (головного мозку, мозочка, спинного мозку, стовбура мозку та низки з’єднань між нервовими центрами).

       Пошкодження можуть бути викликані порушенням кровообігу, судинною патологією, злоякісними пухлинами, демелінізуючими, травматичними та медикаментозними ураженнями. Системні захворювання теж можуть мати негативний вплив на функцію рівноваги та викликати запаморочення. До них відносяться гіпертонічна хвороба, гормональні порушення, цукровий діабет, порушення електролітного або ліпідного обміну.

       Все більш серйозною проблемою стає запаморочення та вестибулярні порушення у літніх людей, оскільки вони є результатом складного дегенеративного процесу практично всіх елементів органу рівноваги.

       Діагностика порушень рівноваги

       Діагностика вестибулярних розладів достатньо важка через різноманітність причин виникнення. Складність анатомічної будови і розташування органів рівноваги утруднює встановлення діагнозу, потребує використання спеціальних діагностичних тестів.

       Початкова і дуже важлива частина діагнозу – це анамнез хвороби. Розмова з пацієнтом іноді може визначити конкретну причину запаморочення або, принаймні, відповісти на питання чи вестибулярні розлади є периферичними чи центральними. Пацієнт може охарактеризувати запаморочення, його інтенсивність, тривалість, супутні симптоми, хвороби, отримані травми, умови праці, ліки, що приймає постійно.

Для постановки діагнозу важливим є також фізикальне обстеження з виконанням відеоотоскопії, отомікроскопії, обстеженням слуху, діагностикою спонтанного ністагму, дослідженням рівноваги в статичних та динамічних пробах.

      До необхідних обстежень відносяться: електронна та відеоністагмографія (ENG і VNG – вивчення індукованого спонтанного ністагму), аудіометрія, імпедансометрія, дослідження коротколатентних слухових потенціалів (ABR/КСВП), статична та динамічна постурографія (об’єктивне вивчення рівноваги), рентгенограми шийного відділу хребта та скроневої кістки, комп’ютерна томографія голови, магнітно-резонансна томографія голови і/або шийного відділу хребта, УЗД сонних і хребцевих артерій, можливе дослідження току крові в артеріях головного мозку,  так звана транскраніальна доплерографія. Пацієнт з запамороченнями вимагає міждисциплінарного діагнозу, багатопрофільної консультації та часто міждисциплінарного лікування.

       Лікування запаморочення.

       У гострій фазі запаморочення використовується в основному медикаментозна терапія, препарати від запаморочення, нудоти,  седативні препарати (симптоматичне лікування). У деяких випадках застосовується препарати судинні, протизапальні, такі, що покращують метаболізм нервових клітин. Більшість препаратів від нудоти та запаморочення гамують симпатичну нервову систему, негативно впливають на процеси компенсації. Компенсація являє собою явище спонтанного відновлення функції лабіринту завдяки явищу пластичності функцій мозку. Деякі ліки можуть негативно впливати на процес компенсації  та результати лабораторних тестів.

       Якщо причина знаходиться в середньому або внутрішньому вусі виконується отохірургічне втручання.

В кожному випадку існує необхідність відповідної реабілітації. Цілеспрямована реабілітація при периферичних ураженнях, так і при елементах центральної патології, зміцнює почуття рівноваги та через відповідне навчання прискорює  компенсаторні процеси.