Що таке холестеатома?

       Холестеатома складається з мас злущеного епідермісу, холестерину, виділень та бактерій. Епідерміс є верхнім шаром шкіри зовнішнього слухового ходу та барабанної перетинки. Порушення цілісності барабанної перетинки призводить до проникнення епідерміса в середнє вухо. В обмеженому просторі барабанної порожнини утворюється збита, біло-сіра маса, що викликає деструкцію кісткової тканини та слухових кісточок.

       Що таке грануляція та поліпи?

       Грануляція – це яскраво-червона, кровоточива при очищенні вуха тканина, що розвивається на тлі запальних змін. У деяких випадках маси грануляції є причиною виникнення вушних поліпів.   

          Холестеатомні зміни діагностуються лікарем при отоскопії. Вухо вологе, а під час його очищення за допомогою медичного відсмоктувача виявляються гнійні виділення, нагромадження  мас  епідермісу і часто грянуляціі. Іноді для визначення об’єму запальних змін необхідно зробити комп’ютерну томографію або магнітно-резонансну томографію скроневої кістки. На жаль, навіть при такій сучасній  діагностиці дуже важко визначити об’єм майбутнього хірургічного втручання. Часто отохірург вже під час операції, на основі патологічних змін, приймає рішення про об’єм втручання. 

       Як лікується хронічний середній отит?

       Операція полягає у видаленні всіх патологічних тканин з середнього вуха та соскоподібного відростка. Під час операції видаляється холестеатома, грануляції, поліпи та частини слухових кісточок (здебільшого зруйнованих). Найголовнішим завданням хірургічного лікування є видалення з вуха патологічних тканин та попередження можливих  ускладнень. При можливості, відразу може бути виконана  слухополіпшуюча  операція, реконструкція  провідної системи вуха, барабанної перетинки та ланцюга слухових кісточок. В інших випадках операція виконується після повного загоєння післяопераційної рани (не раніше, ніж через 6 місяців). 

       Які можуть бути ускладнення, якщо не лікувати хронічне запалення середнього  вуха?

       Холестеатома має прогресуючий характер. Вторинне бактеріальне інфікування епідермальних мас, гноєтеча з вуха поглиблює деструкцію навколишніх тканин, скроневої кістки та слухових кісточок. Поглиблюється приглухуватість, в результаті розповсюдження хвороби на внутрішнє вухо виникає повна глухота. Запальний процес може розповсюдитись на  мозкові оболонки (епідуральний абсцес, менінгіт, абсцес мозку або мозочка). Може виникнути деструкція кісткового каналу та пошкодження лицевого нерва (параліч м’язів половини обличчя), запалення лабіринту з запамороченням, тромбозом  сигмовидного синуса. Ці ускладнення небезпечні не тільки для здоров’я, але й для життя хворого.

       Що таке радикальна операція і її модифікації?

       Після розрізу за вушною раковиною оголюється кісткова поверхня сосковидного відростка скроневої кістки. За допомогою спеціальних борів та фрез розкривається простір соскоподібного відростка та середнього вуха. Потім видаляється холестеатома, грануляції та всі патологічні тканини, створюючи з усіх відкритих просторів одну порожнину, легку для чищення та контролю через зовнішній слуховий хід. Сьогодні така операція рідко виконується, домінують її модифікації.  Під час такого втручання залишаються елементи системи слухових кісточок і скроневої кістки для виконання в майбутньому реконструкції вуха.

       Який вид анестезії лікарі застосовують під час операції?

       Операції виконуються під загальним знеболюванням (наркозом). Загальна анестезія забезпечує безпеку пацієнта та комфорт хірурга. 

       Чи можливі ускладнення після видалення холестеатоми?

       У медицині неможливо дати повної гарантії  ефективності лікування. Ускладнення після операції можна розділити на загальні та отохірургічні. Загальні пов’язані з інфекціями, анестезією, ліками, обмеженням руху, супутніми хворобами тощо. Необхідне визначення групи крові з резус-фактором, морфологічні та біохімічні аналізи крові, аналіз згортання крові, аналіз сечі та інші.

Отохірургічні ускладнення: глибока приглухуватість або повна глухота оперованого вуха, пошкодження лицевого нерва з порушенням роботи м’язів обличчя оперованого боку, пошкодження барабанної струни з розладами смаку та мови по стороні оперованого вуха, порушення рівноваги, виникнення або посилення вушних шумів, перфорація барабанної перетинки, відсутність поліпшення слуху. 

       Як виглядає післяопераційний період?

       Найважчими є перші години після наркозу. Протягом першої доби бувають запаморочення та нудота, як результат хірургічних маніпуляцій в ділянці вуха.

       Контрольні дослідження слуху виконуються в різних проміжках часу, але об’єктивний результат операції можна оцінити тільки через 4 тижні після операції.

       Які можуть бути поради після цього виду операцій?

         У ранньому періоді після операції пацієнт повинен вести обережний спосіб життя та уникати респіраторних інфекцій. У зв’язку з можливими запамороченнями не рекомендується після операції керувати автомобілем та слід уникати робіт на висоті. Протягом місяця запобігати потраплянню води до оперованого вуха. Після операції рекомендується проходити аудіологічний контроль в проміжках 1, 3, 6, 12 місяців.

Глотковий мигдалик складається з лімфатичних клітин, що знищують мікроби та виробляють антитіла. Разом з піднебінними мигдаликами та іншими, меншими скупченнями лімфатичної тканини, глотковий мигдалик є захисним бар’єром організму, створюючи лімфоїдно-глоткове кільце (кільце Вальдейєра).

       Де знаходиться глотковий мигдалик?

       Глотковий мигдалик знаходиться в носовій частині глотки. Якщо попросити дитину відкрити рот, дивлячись прямо, ми бачимо задню стінку глотки, а ближче, зверху – м’яке піднебіння з маленьким язичком. Глотковий мигдалик розташований за м’яким піднебінням і язичком у верхній частині глотки.

       Що таке гіпертрофія глоткового мигдалика?

       Гіпертрофія глоткового мигдалика – надмірне розрощення аденоїдної тканини в носовій частині глотки.

       Чому мигдалик збільшується?

      Тривала стимуляція лімфоїдної тканини (повторні запалення верхніх дихальних шляхів) викликає збільшення мигдалика. 

       Чи небезпечна гіпертрофія глоткового мигдалика?

       Гіпертрофія глоткового мигдалика є причиною різних неприємних змін. Мигдалик постійно або періодично збільшуючись, порушується носове дихання,  дитина дихає через рот, хропить під час сну. Дихаючи ротом, вдихає сухе та холодне повітря (в порожнині носа повітря повинно зігріватися та зволожуватися), у неї частіше виникають інфекції верхніх дихальних шляхів. Подальше збільшення глоткового мигдалика впливає на стан слухових труб. Блокада слухових труб призводить до порушення вентиляції барабанної порожнини та скупчення рідини в порожнині середнього вуха.  Рідина густішає, з часом розвиваються сполучнотканинні зрости. Негативний тиск у вусі, зрости стають причиною втягування барабанної перетинки, вростання епідермісу в барабанну порожнину з виникненням холестеатоми та знищенням структур середнього вуха. Ознаками цих розладів є повторні гнійні запалення вух, погіршення слуху, кондуктивна приглухуватість. 

       Як можна підтвердити збільшення глоткового мигдалика?

       Якщо дитина дихає відкритим ротом, хропе вночі, говорить через ніс, повинна бути проконсультована у лікаря – отоларинголога або фоніатра. Малоінвазивними методами для оцінки мигдалика є ендоскопія носоглотки, відеофіброскопія. 

       Які показання для видалення мигдалика?

Показаннями до операції є гіпертрофія глоткового мигдалика з утрудненим носовим диханням, епізоди зупинки дихання під час сну (апное), порушення прохідності слухових труб.

       Чи негативно впливає аденотомія на імунітет дитини?

       Глотковий мигдалик є важливим елементом імунної системи тільки у маленьких дітей. Мигдалик запобігає доступу хвороботворних мікробів через рот і дихальні шляхи. Тому у дітей до другого року життя, якщо це можливо, потрібно уникати аденотомії. У дітей старшого віку мигдалик втрачає свої важливі для імунітету функції та в період статевого дозрівання в кінці кінців зникає.

      В чому полягає операція з видалення носоглоткового мигдалика (аденотомія)?

       Операція полягає у видаленні маси мигдалика. Спеціальним інструментом видаляється аденоїдна тканина з носоглотки. Кровотеча під час операції зазвичай короткочасна та зупиняється самостійно. У носоглотці залишається рана, що швидко загоюється. 

       Який вид анестезії лікарі застосовують під час аденотомії?

       Подібні операції виконуються під загальною анестезією (наркозом). Вона забезпечує безпеку пацієнта та комфорт хірурга. Не дивлячись на те, що аденотомія це коротка операція, наркоз допомагає дитині уникнути зайвого стресу та емоційних травм, пов’язаних з лікуванням та контактом з медичним персоналом.

       Після операції час від часу пацієнтам необхідні невеликі дози знеболювальних ліків.

       Чи можливі ускладнення після аденотомії?

       У медицині неможливо дати гарантії повної ефективності лікування. Можливі ускладнення після операції можна розділити на загальні та отохірургічні. Загальні пов’язані з інфекціями, анестезією, ліками, обмеженням руху, супутніми хворобами тощо. Лікар, який відповідає за безпечний хід анестезії (анестезіолог), попросить Вас приділити більш детальну інформацію, що дозволяє зменшити ризик цих ускладнень. Крім того необхідно буде виконати кілька додаткових аналізів, таких як: визначення групи крові з резус-фактором, морфологічні та біохімічні аналізи крові, аналіз згортання крові та інші.

       Хірургічні ускладнення: кровотечі з ложа мигдалика або пошкодження анатомічних структур, що оточують мигдалик (піднебінні дужки, м’яке піднебіння). Вищевказані ускладнення дуже рідкісні, а їх кількість залежить від досвіду хірурга.

       Як виглядає післяопераційний період?

       Найважчими є перші кілька годин після наркозу. Протягом перших годин після операції не можна пити та їсти. Протягом 5-7 днів необхідно дотримуватися дієти. Пацієнт не повинен приймати гарячих, кислих, пікантних страв, що можуть перешкоджати загоюванню рани. Рекомендується коротке перебування в лікарні, з метою контролю та швидкої реакції на можливу кровотечу. У разі аденотомії кровотеча можлива протягом першої доби після операції. Необхідно уникати фізичних навантажень протягом одного тижня після операції.

       Чи можливо, щоб мигдалик відріс?

       Метою аденотомії є усунення аденоїдної тканини. У рідкісних випадках невелика кількість лімфатичної тканини  може відрости в результаті сильної стимуляції інфекцією верхніх дихальних шляхів. Проводиться повторне видалення аденоїдної тканини (реаденотомія).

Отосклероз – це хвороба, повязана зі зміною анатомічних та функціональних властивостей структур середнього та внутрішнього вуха. Симптомами отосклерозу є прогресуюча приглухуватість (одно чи двобічна), вушні шуми та запаморочення.

       Які причини отосклерозу?

       Отосклероз – це хвороба невідомого походження. Відомо, що хвороба найчастіше стосується жінок, має спадковий характер, що не є обов’язковою умовою, розвивається у жінок в період гормональних змін, наприклад, під час вагітност та після пологів. Юнацький отосклероз розвивається навіть у маленьких дітей і його лікування є значно важчим.

       Як діагностувати отосклероз?

       Отосклероз можна підозрювати у випадку прогресуючої приглухуватості без явної причини, наявності вушного шуму, спадкового характеру слухових змін. Під час отоскопії зміни барабанної перетинки не спостерігаються. За допомогою аудіометричного дослідження діагностується приглухуватість та відсутність акустичних рефлексів м’язів середнього вуха. На цій підставі можна висловити припущення про наявність у пацієнта отосклерозу, але остаточний діагноз встановлюється тільки під час операції.

       Яка причина приглухуватості при отосклерозі?

       Патологічні зміни призводять до порушення рухливості однієї зі слухових кісточок (стремена) і проведення звуків до внутрішнього вуха, наслідком чого є кондуктивна приглухуватість. Зміни середнього вуха впливають на функцію внутрішнього вуха, викликаючи перцептивну приглухуватість, вушні шуми та запаморочення. Часто обидва типи приглухуватості існують одночасно і тоді мова йде про змішаний тип приглухуватості.

       Які існують способи лікування отосклерозу?

       Фармакологічний метод лікування отосклерозу невідомий. Операція (стапедотомія) дає можливість відновити функціонування слухових кісточок, відновити слух, запобігає поглибленню слухових порушень, в багатьох випадках ліквідує або послаблює вушні шуми.

       Альтернативою хірургічного лікування є використання слухових апаратів, проте хвороба, прогресуючи, потребує більш сильних пристроїв та в кінці кінців може дійти до повної відсутності слуху. Неможливо передбачити швидкість розвитку хвороби!

       Що таке стапедотомія?

       Стапедотомія полягає у заміні нерухомої частини слухової кісточки протезом. Виконується через зовнішній слуховий хід, не залишаючи слідів чи рубців на шкірі. Хірург отримує доступ до барабанної порожнини і може визначити рухливість ланцюга слухових кісточок. Тоді підтверджується діагноз отосклерозу. Потім видаляється частина нерухомої слухової кісточки (стремена) та замінюється невеликим протезом і відновлюється рухливість ланцюга слухових кісточок. Зовнішній слуховий хід заповнюється спеціальним тампоном, що видаляється через тиждень. Результат операції можна відмітити після видалення пов’язки в зовнішньому слуховому ході через тиждень після операції.

       Чи відчуває пацієнт протез у вусі?

       Протез, яким лікарі користуються при лікуванні отосклерозу, невеликий і легкий, тому пацієнт не відчуває його. Протези зроблені з різних синтетичних матеріалів (найчастіше тефлону) або дорогоцінних металів (золото, платина). Протези, що використовуються при лікуванні проходять ригористичні тести та є безпечними і нейтральними для організму людини.

       Чи стійкий результат операції?

       Результати сучасного хірургічного лікування отосклерозу – стійкі. Крім того, відомо, що в більшості випадків прогрес хвороби сповільнюється (в оперованому вусі).

       Яке поліпшення слуху можна очікувати після операції?

       Поліпшення слуху після операції можливе тільки в тих межах, які були визначені на основі досліджень слуху перед операцією (максимальну працездатність вуха визначає, так звана крива кісткової провідності, представлена на тональній аудіограмі). У деяких випадках максимальна працездатність вуха підвищується, але це невелика зміна, що не є нормою.

       Метою операції є видалення так званого резерву равлика, зображеного на аудіограмі у вигляді простору між кривими повітряної та кісткової провідності. Максимальна працездатність вуха знижується разом з прогресуванням хвороби, обмежуючи найкращий можливий результат операції.

       Який вид анестезії лікарі застосовують під час стапедотоміі?

       Подібні операції зазвичай виконуються під загальною анестезією (наркозом). Вона забезпечує безпеку пацієнта та комфорт хірурга і дає можливість управляти тиском крові, що впливає на позитивний хід операції. Можливе використання місцевої анестезії, але тільки у випадках, коли місцева анестезія з медичних причин є єдиною припустимою формою. Після операції час від часу пацієнтам необхідні невеликі дози знеболюючих ліків.

       Чи можливі ускладнення після стапедотомії?

       У медицині неможливо дати гарантії повної ефективності лікування. Можливі ускладнення після операції можна розділити на загальні та отохірургічні. Загальні пов’язані з інфекціями, анестезією, ліками, обмеженням руху, супутніми хворобами тощо. Лікар, який відповідає за безпечний хід анестезії (анестезіолог), попросить Вас приділити більш детальну інформацію, що дозволяє зменшити ризик цих ускладнень. Крім того необхідно буде виконати кілька додаткових аналізів, таких як: визначення групи крові з резус-фактором, морфологічні та біохімічні аналізи крові, аналіз згортання крові та інші.

       Отохірургічні ускладнення: глибока приглухуватість або повна глухота оперованого вуха, пошкодження лицевого нерва, що може стати причиною порушення роботи м’язів обличчя оперованого боку, пошкодження барабанної струни, ознакою чого є розлади смаку та мови оперованого боку, тривалі порушення рівноваги, виникнення або посилення вушних шумів, перфорація барабанної перетинки, відсутність поліпшення слуху. Вищевказані ускладнення дуже рідкісні, а їх кількість залежить від досвіду отохірурга (ускладнення бувають у близько 1% пацієнтів).

       Як виглядає післяопераційний період?

       Найважчими є перші години після наркозу. Протягом першої доби іноді бувають запаморочення та нудота, які є результатом дій в ділянці внутрішнього вуха. Ці ускладнення зникають протягом декількох годин після операції або через 2-3 дні. Після повного видалення пов’язки з вуха (близько 7 днів після операції) пацієнт може вже відчувати, що звуки занадто гучні, іноді навіть неприємні. Це відчуття повинно минути і замінитися новим рівнем слуху. Контрольні дослідження слуху виконуються в різних проміжках часу, але об’єктивний результат операції можна оцінити через 4 тижні після операції.

       Які поради після стапедотомії?

       У ранньому періоді після операції пацієнт повинен вести щадливий спосіб життя та уникати інфекцій (необхідно уникати контакту з людьми, що мають інфекції дихальних шляхів). У зв’язку з можливими запамороченнями не рекомендується після операції керувати автомобілем. Після видалення пов’язки необхідно уникати безпосереднього шуму. Протягом місяця потрібно запобігати потраплянню води в опероване вухо. Після операції рекомендується проходити аудіометричний контроль в проміжках 1, 3, 6, 12 місяців. Якщо хвороба вразила обидва вуха, то операція другого вуха може бути виконана приблизно через 4-6 місяців після попередньої.

Мова пов’язана з величезним спектром діяльності кожної людини та впливає на формування її особистості. Якщо дитина вчасно навчиться правильної техніки мовлення,  виразної  вимови звуків та слів, це дасть їй  можливість досягти успіхів у школі та допоможе уникнути  зайвого стресу. Треба пам’ятати, що неправильна вимова ускладнює дитині не тільки навчання в школі, але і життя в суспільстві, і може бути причиною глузувань з боку ровесників. Результатом мовних труднощів може стати погіршення  поведінки дитини. Правильна  вимова  впливає також на пізнавальні процеси, особливо на постанову  читання та письма. Тому слід спромогтися виправити вади мовлення до того, як дитина почне навчання у школі. 

       Мова дитини починає формуватися вже під час внутрішньоутробного  періоду (з’являються «механізми», які дають можливість пізнавати  звуки  мови: мозок, артикуляційні органи, орган слуху). Однак не вистачає тільки генетичної обумовленості, щоб дитина навчилася спілкуватися з оточенням за допомогою слів. Для цього необхідний відповідний вплив сімейного середовища та найближчого оточення, щоб мова могла розвиватися правильно.

       Що повинні пам’ятати батьки?

       Не наслідуйте дитячу вимову в контактах з дитиною, не користуйтеся зменшувально-пестливими формами.

       Ви є основним зразком виголошення вимови для дитини. Наслідування мови дитини затруднює навчання правильної вимови звуків. Зменшувально-пестливими формами можна користуватися, граючись. Не вимагайте, щоб дитина занадто рано почала вимовляти окремі звуки.

       Перед тим, як дитина навчиться висловлювати свої думки, вона пройде  велику кількість етапів розвитку, удосконалиться робота  м’язів органів мовлення. Уміння добре говорити розвивається разом з віком. Всі діти проходять однакові  етапи розвитку, але кожна дитина індивідуальна, і тому може змінитися тільки час, коли дитина почне вимовляти звуки. Здорова, нормально чуюча  дитина засвоює мову до 5-6 року життя.

       На 1-2 році життя дитина повинна вимовляти голосні звуки: а, о, у, і, и, е і приголосні звуки: п, пі, б, бі, м, ми, т, д, н, л.

       На 2-3 році  життя дитина повинна вимовляти приголосні звуки: в, ви, ф, фі, щ, з, ц, дз, нь, до, ки, г, ги, х, хи, й, с.

       На 3-5 році життя дитина повинна вимовляти приголосні звуки: ш, ж, ч, дж, р.

       Однак слід пам’ятати, що всі діти розвиваються по різному і можуть з’явитися виключення з вищевказаних правил, наприклад, при розвитку зубів, кісток або рухового розвитку. Якщо дитина пізно почала говорити, не можна очікувати, що в 6-7 років життя закінчиться розвиток її мовлення. Така дитина змушена приділяти більше часу та зусиль, щоб наздогнати згаяне. У разі сумнівів краще всього проконсультуватися з фахівцем.

       Діти, які неправильно диференціюють звуки мови, у яких ще не розвинені до кінця органи мовлення, і які змушені вимовляти занадто важкі для них звуки, починають їх деформувати та вимовляти неправильно.

       Не примушуйте дитину багаторазово повторювати неправильно вимовлені  слова в надії, що вона почне правильно їх вимовляти.

       Не висміюйте, не карайте, не соромте дитину за її неправильну вимову.

       Не зменшуйте байдужістю або терпкими зауваженнями природної схильності дитини до мовлення.

       Не переучуйте ліворуких дітей користуватися правою рукою без консультації з психологом та логопедом. Такі дії можуть стати причиною порушень вимови дитини, в тому числі заїкання.

       Варто користуватися різними ситуаціями в повсякденному житті (коли дитина одягається, миється, їсть, грає), дозволяючи дитині питати і даючи задовільну та вичерпну відповідь. Дитина охоче говорить, коли її слухають. Коли в родині добра емоційна атмосфера, батьки задовольняють основні психічні потреби дитини, зменшують стресові ситуації, часто розмовляють  один з одним, тоді збільшується пізнавальна активність дитини та розвивається її мова.

       Спонукайте дитину говорити, навіть якщо вона неправильно вимовляє  слова.

       Як дізнатися що у дитини проблеми з вимовою?

       Треба звертати увагу чи є тривожні ознаки, наприклад, неправильний розвиток органів мови (порушення прикусу, труднощі в жуванні та відгризанні, несиметричність губ), відсутність лепетання у відповідний час (якщо не з’явиться біля сьомого місяця життя, слід проконсультуватися з лікарем та дослідити слух дитини), відсутність мовлення у трирічної дитини, дуже виражений дефект звучання слів дитини старше п’ятого року життя (треба пам’ятати, що найпізніше в розвитку дитини (5-6 рік життя) з’являються звуки: ш, ж, ч, дж і р). У разі сумнівів слід проконсультуватися з фоніатром та логопедом. Це дасть можливість швидко та ефективно розвіяти побоювання або прийняти відповідні рішення  для ліквідації порушень.

       Що робити, якщо дитина говорить неправильно?

       Лікування дитини з вадами мови слід вести при співпраці логопеда та фоніатра (в обґрунтованих випадках, коли у дитини тривожні ознаки у функціонуванні органів мовлення).

       Не слід відкладати початок лікування, так як неправильна вимова закріплюється разом з віком і тоді процес корекції стає довшим. Для якнайшвидшого ефекту батьки повинні брати активну участь в терапії. Беручи до уваги те, що на розвиток мови впливають різні делікатні процеси, слід пам’ятати про те, що дії, які підтримують цей процес, повинні бути продуманими та систематичними. Допомога логопеда необхідна в роботі над корекцією мови, а відповідні вправи виробляють правильні та цілеспрямовані рухи губ і язика. Варто пам’ятати, що логопедична терапія складається не тільки з занять у логопеда, але також залежить від регулярного та ретельного  виконання його рекомендацій вдома. Результат терапії залежить у великій мірі від батьків, які повинні терпляче спонукати дитину до виконання вправ. Послідовність дій, нагороди та похвали завжди дають хороші результати.

       Терапія вад мовлення

       Ми проводимо  лікування вад мовлення у співпраці з логопедом  та фоніатром. Фоніатр оглядає органи мовлення, що дає можливість виключити патологію в їх розвитку і функції, а потім разом з логопедом планує хід роботи над корекцією мови. Терапія поліпшення неправильної вимови ведеться індивідуально згідно з розробленим логопедом планом. Заняття складаються з вправ по корекції артикуляційних розладів, розширенню словникового запасу дитини (пасивного та активного) та стимуляції мовної свідомості, у тому числі вправ на фонематичний слух і формування граматичних форм.

         Терапія ведеться систематично згідно плану корекційної логопедичної роботи. Час терапії залежить від складності проблеми. Позитивні результати залежать від індивідуальних можливостей дитини та роботи батьків вдома.

Результати скринінгу слуху Вашої дитини незадовільні! Що це означає?     

        Результати скринінгу слуху немовляти, виконаного у відділенні новонароджених, показують, що під час обстеження Ваша дитина не чула добре одним або двома вухами. Це може бути пов’язано з порушенням слуху, але найчастіше причиною є сторонній шум або амніотична рідина у вусі. Ці фактори можуть призвести до неправильних результатів обстеження. Це означає, що Вашій дитині необхідно повторити тест у першому триместрі життя, щоб виключити можливість порушення слуху, котре вимагає лікування.

       Пам’ятайте! Дуже важливо повторити скринінг або виконати попереднє діагностичне дослідження!

       Повторне обстеження може підтвердити або виключити проблеми зі слухом. Підтвердження означає, що будуть необхідні додаткові діагностичні дослідження в аудіологічному центрі. Виключення означає, що під час дослідження дитина чує добре. Необхідно пам’ятати, що разом з розвитком дитини формується її слухові вміння. З плином часу дуже важливо спостерігати за розвитком слухових реакцій та мови дитини в умовах щоденної гри. Корисним буде «Тест розвитку слухових реакцій та мови». Пам’ятайте, сумніви завжди вимагають пояснення. Поговоріть з сімейним лікарем, запитайте його, де можна провести обстеження слуху.

       Як підготувати дитину до повторного діагностичного дослідження?

       Для досягнення найкращих результатів під час обстеження дитині необхідно спати. Постарайтеся також забезпечити дитину сухим підгузником, запасним костюмчиком та напоями. В таких умовах неодмінно вдасться виконати обстеження вдало.

       Як виконується повторний скринінг або попереднє діагностичне дослідження?

       Повторне обстеження виконується за допомогою виконання отоакустичної емісії (ОАЕ) і слухових викликаних потенціалів стовбура мозку (ABR/КСВП). Проводиться після огляду отоларинголога, виконання обстеження стану середнього вуха (імпедансна аудіометрія, триває близько 5 хвилин, повністю безпечне для дитини). 

       Як часто виникає порушення слуху у новонароджених?

       Серйозні розлади слуху бувають у близько 2-4 з 1000 новонароджених. У 30% дітей з приглухуватістю не вдається знайти причин пошкодження слуху при медичному огляді. Такі діти не знаходяться в групі ризику, вони соматично здорові, в сім’ї немає випадків приглухуватості, батьки не перебувають у родинних стосунках. Причиною приглухуватості дитини, що з’являється в сім’ї вперше, може бути генна мутація. Іноді приглухуватість може з’явитися або проявитися протягом перших років життя. Деякі діти можуть пізніше втратити слух через перенесені інфекційні захворювання, запалення мозкових оболонок, травми голови тощо. Кожна п’ята дитина в шкільному віці має різні порушення слуху. Більшість з них виникає в результаті запальних процесів і їх можна ефективно лікувати при ранній діагностиці.

       Ми знаємо результат попереднього діагностичного дослідження. Що далі?

       Якщо ми отримаємо негативний результат, підтверджений консультацією лікаря, необхідно виконати інші діагностичні аудіологічні дослідження. В результаті можна дізнатися, що у дитини ексудативні зміни середньому вусі, що вимагають фармакологічного лікування, шунтування бабанної перетинки або діагнозована стійка приглухуватість, що потребує багатопрофільної реабілітації, слухопротезування або виконання інших складних оперативних втручань.

       Пам’ятайте! Втрата слуху в цей період життя дитини може бути непомітною.

       Перші місяці життя дитини це, так званий «золотий період розвитку мови», надзвичайно важливий для розвитку майбутніх умінь спілкуватися з оточуючими людьми за допомогою мови. Дитина з втратою слуху не сприймає правильно звуки оточуючих людей і тому її вміння засвоєння мови значно обмежене і часто неможливе. Сучасні дослідження показали, що мозок дитини формується під впливом слухових стимулів оточення, включаючи мову. У погано чуючої дитини інформація з слухової системи досягає мозку в обмеженому об’ємі. Це може стати причиною зниження або невідворотної втрати слухових здібностей дитини. Чим пізніше виявлені порушення слуху і починається лікувальний процес, тим менше шансів, що дитина навчиться говорити, тому так важливо вчасно виконувати призначені обстеження. Оптимальний час, щоб закінчити діагностику та вибрати правильний спосіб лікування приглухуватості – це перше півріччя життя дитини. Шанси  дитини мінімізувати втрату слуху втрачаються з віком, так як зменшується пластичність мозку та знижується ефективність реабілітації слуху та мовлення.

У людей, які страждають хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту, можуть з’явитися хвороби горла та гортані. Особливо часто ця проблема стосується професійних співаків.

       Для чистого голосу необхідні здорові та чисті голосові зв’язки. Закид шлункового вмісту в стравохід може викликати відчуття печіння або стороннього тіла в горлі та може також бути причиною набряку країв голосових зв’язок. Результатом цього є значні зміни голосу.

       Яким чином вміст шлунку потрапляє до стравоходу ?

      У стравоході є 2 сфінктера: верхній та нижній. Для запобігання закидання шлункового вмісту в стравохід, тиск в нижньому сфінктері  має бути вищим, ніж в шлунку.  Зовнішні чинники впливають на зниження тиску в нижньому сфінктері, наприклад, деякі ліки: атропін, блокатори кальцієвих каналів, психотропні ліки, деякі антидепресанти, антигістамінні препарати, препарати, що гальмують функцію нижнього сфінктера стравоходу. Гормони, наприклад, естроген, прогестерон, простагландини, соматостатин і холецистокінін зменшують тиск в нижньому сфінктері. На підвищення туску впливають страви багаті білком, ліки, що нейтралізують кислоти, холінергічні та адренергічні засоби.

       Слід пам’ятати, що великий вплив на розвиток ГЕРХ має не тільки підвищений тиск в шлунку в порівнянні з тиском нижнього сфінктера, а й збільшення виділень шлункового соку, розлади моторики та інші.

       Однією з причин рефлюкс-езофагіту є недотримання дієти, прийом більшої кількості жирів, кави, цитрусових, помідорів, гострих приправ. Погано впливає також стрес, він сприяє збільшенню виробництва шлункового соку.

       Які симптоми може викликати гастроезофагеальна рефлюксна хвороба?

       Кашель (особливо вночі), ранкова хрипота (яка вдень проходить); часті кректання (їх називають «прочищенням горла»), може з’явитися біль при ковтанні, сухість у роті, обкладений язик, відчуття стороннього тіла в горлі, труднощі з диханням (особливо вночі), в деяких випадках може навіть наступити мимовільний спазм м’язів гортані, печія або відрижка шлункового вмісту.  Може з’явитися також дисфункція слухової труби і біль вуха.

       Якщо Ви помітите у себе будь-які ознаки з вищезазначених, необхідно проконсультуватись з лікарем!

       Які зміни в гортані можна помітити внаслідок ГЕРХ?

Почервоніння та набряк голосових складок, контактні виразки, гранульоми задньої частини голосових складок, гранульоми голосових відростків черпаловидних хрящів, звуження задньої частини голосової щілини, запалення перстнечерпаловидного суглоба, звуження надгортанника. Тривале запалення може бути причиною виникнення пухлини. При ГЕРХ післяопераційні рани заживають гірше, ніж у здрової людини. Тому потрібно пролікувати цю хворобу в передопераційному періоді.

       Поради при ГЕРХ:

• Слід їсти невеликими порціями кілька разів на день, щоб не підвищувати тиск нижнього сфінктеру стравоходу.
• В випадку ожириння необхідно знизити вагу, так як це впливає на закид в стравохід шлункового вмісту.
• Слід кинути палити. Хімічні сполуки, що виділяються під час куріння, впливають на тонус м’язів нижнього сфінктера стравоходу.
• Необхідно спати на «високій» подушці з піднятою головою кілька сантиметрів вище від рівня ліжка. Так зменшуєься тиск в нижньому сфінктері стравоходу.
• Не можна їсти перед сном. Слід лягати спати за 3-4 години після останнього прийому їжі. 
• Треба уникати тісного одягу і поясів.
•  Після їжі не слід нахилятися та згинатися. Найкраще стояти протягом кількох хвилин після прийняття їжі.
• Слід уникати напоїв та продуктів харчування, що впливають на зменшення напруги нижнього сфінктера стравоходу.
•  Слід уникати стресу.

         Лікування ГЕРХ відповідними ліками, дотримання дієти та рекомендацій лікаря допомагають виключити захворювання горла та гортані. У Центрі слуху та мови «Медінкус» виконуються дослідження гастроезофагеальної рефлюксної хвороби та її впливу на гортань, горло та носоглотку.  З цією метою використовується високоякісне, сучасне ендоскопічне обладнання з можливісті візуалізації на екрані монітора.